Жалівсь колись великий Пушкін
Після любовних перемог,
Що «вряд» знайти «в России целой
Три пары стройных женских ног»…
Ну, то нехай у них, в Росії!..
То їх проблеми врешті-решт,
Що серед їхнього жіноцтва
Пристойних ніг не нашкребеш,
Щоб змогу мав поета геній
Своє натхнення в них черпать…
А жив би Пушкін в Україні –
Не довелося б нарікать!
Якби сьогодні на Хрещатик
Він вийшов… щось там порішать,
Чимало б там побачив ніжок,
Що і його могли б дістать!
О, він тоді багато творів
Інакше міг би написать!..
Дивись – й Онєгін до Тетяни
Таки ускочив би в кровать
А не почав би бідну дівку
Одчитувати та шпинять!..
Була б Тетяна українка –
Одвіт йому зуміла б дать!
А Пушкін би, сюди попавши,
Не втратив точно б шанс і час,
Бо, як відомо, недаремно
Ініціали в нього – АС,
Бо знався на жіночій вроді!..
Не повезло тобі, Сашко,
Що ти із нашими жінками
Не можеш стрітись вечірком!
…І все ж цікаво, щоб він зараз
На святі нашім звіршував,
Якби з якогось п’єдестала
До нас у гості завітав?
Хоч і не Пушкін я, можливо,
Та дещо, друзі, можу теж –
Від гарних ніг й моя уява
Не зна ні спину, ані меж!
І думаю, таке б зліпилось
В тій кучерявій голові:
«Желаю Вам мгновений чудных,
Огня в душе, огня в крови;
Во всём желаю благодати,
Чтоб был со счастьем только лад…
Прекрасной быть всегда и кстати,
И умной к месту и впопад!
Чтоб рай царил в том шалаше,
Куда внесёт Вас милый Ваш…
(А лучше было бы, ма шер,
Чтобы в раю был тот шалаш!)
Чтоб служба Вас не тяготила
И не мешала крепко спать!
Чтобы друзей (подруг – особо)
Умели верно выбирать,
А выбрав – бережно хранили…
Чтоб ножки Ваши всех пьянили,
Как нас сейчас они пьянят –
И в пятьдесят, и в шестьдесят
Чтоб взоры наши восхищали,
Чтоб чувства наши распаляли,
Сильней виагры и импазы
Чтоб доводили до экстаза!
Пускай мужчины Вас не губят,
Сужденьям следуя моим,
Что, мол, чем меньше женщин любим,
Тем легче нравимся мы им…
(Предвижу тут вопрос у многих:
А если любим их сильней
И больше? Что тогда в итоге?)
Отвечу – тем они наглей!
Сказал бы – знаете ведь сами –
Я много! Хватит мне таланта,
И любит женщина ушами!..
Но ушки любят бриллианты...
А посему скажу, кончая,
Как памятник себе ваяя:
Я выразил себя словами!..
А бриллианты – за гостями!
Ты, Жалуденка, продолжай,
С алмазами вопрос решай,
И для чего все собралися,
Смотри, мон шер, не забывай,
Полнее чары наливай!..
Меня же, братец, извиняй –
Поклонники, чай, заждалися!
На пьедестал пора! Прощай!»
Ну от, усе зробив, як звик:
Примчав, зняв бучу,.. з’їв шашлик,
Наобіцяв якісь брильянти,
Немов тягнув хто за язик,
А ти тепер розхлебтуй кашу,
Брильянти ті з гостей знімай!..
А втім, наповним чаші краще,
Повніш по вінця наливай!
І, перш ніж випити до денця,
Сказати хочу я одне:
Здорова будь! Душею й тілом!
Брильянти ж – діло наживне!
Отож, закінчую глаголить:
За юний блиск твоїх очей
І за твою щасливу долю –
Пора вже й випить! Будьмо!! Гей!!!
