Такі часи настали !
Брати протів братів ідуть.
Вони недумають ,про те.
Що вкогость є сім'я ,що в когось є вже діти .
Комусь вже рік,комусь вже п'ять,а хтось лиш тіки народився!
Вони бируть цей автомат ,стріляють і навіщо.
Давайте все припинем!
Нетреба крові проливать, за раді чого з за землі!
Давайте будим мирно жить ,на цему білім світі ,і будим памятать про -те що в нас є малі діти!!!!!!!

Що сталося з моєю країною?
Колись багатою та красивою,
Колись сильною та єдиною.
Колись квітучою Україною?
Залишилась вона розорена,
Розбита і пограбована.
Бо нема господаря чесного.
Бо нема хазяїна мудрого.
Як би знали козаки
Та Тарас із Лесею,
До чого докотились ми,
Та, що ми натворили.
Подивившись би на це
Промовляли мабуть,
"Не за це боролись ми,
Не за це страждали"!
Загубили Україну.
Віддали у рабство.
За багаті бариші
Продались багаті.
Вибач нене Україно,
Вибач мила, люба.
Не змогли зберігти ми
Тебе воєдино.
Та боротися ми будем,
Ще сили є вдосталь,
Ще козацький дух у жилах
Не забутий просто.

Жалівсь колись великий Пушкін
Після любовних перемог,
Що «вряд» знайти «в России целой
Три пары стройных женских ног»…

Ну, то нехай у них, в Росії!..
То їх проблеми врешті-решт,
Що серед їхнього жіноцтва
Пристойних ніг не нашкребеш,

Щоб змогу мав поета геній
Своє натхнення в них черпать…
А жив би Пушкін в Україні –
Не довелося б нарікать!

Якби сьогодні на Хрещатик
Він вийшов… щось там порішать,
Чимало б там побачив ніжок,
Що і його могли б дістать!

О, він тоді багато творів
Інакше міг би написать!..
Дивись – й Онєгін до Тетяни
Таки ускочив би в кровать

А не почав би бідну дівку
Одчитувати та шпинять!..
Була б Тетяна українка –
Одвіт йому зуміла б дать!

А Пушкін би, сюди попавши,
Не втратив точно б шанс і час,
Бо, як відомо, недаремно
Ініціали в нього – АС,

Бо знався на жіночій вроді!..
Не повезло тобі, Сашко,
Що ти із нашими жінками
Не можеш стрітись вечірком!

…І все ж цікаво, щоб він зараз
На святі нашім звіршував,
Якби з якогось п’єдестала
До нас у гості завітав?

Хоч і не Пушкін я, можливо,
Та дещо, друзі, можу теж –
Від гарних ніг й моя уява
Не зна ні спину, ані меж!

І думаю, таке б зліпилось
В тій кучерявій голові:
«Желаю Вам мгновений чудных,
Огня в душе, огня в крови;

Во всём желаю благодати,
Чтоб был со счастьем только лад…
Прекрасной быть всегда и кстати,
И умной к месту и впопад!

Чтоб рай царил в том шалаше,
Куда внесёт Вас милый Ваш…
(А лучше было бы, ма шер,
Чтобы в раю был тот шалаш!)

Чтоб служба Вас не тяготила
И не мешала крепко спать!
Чтобы друзей (подруг – особо)
Умели верно выбирать,

А выбрав – бережно хранили…
Чтоб ножки Ваши всех пьянили,
Как нас сейчас они пьянят –
И в пятьдесят, и в шестьдесят

Чтоб взоры наши восхищали,
Чтоб чувства наши распаляли,
Сильней виагры и импазы
Чтоб доводили до экстаза!

Пускай мужчины Вас не губят,
Сужденьям следуя моим,
Что, мол, чем меньше женщин любим,
Тем легче нравимся мы им…

(Предвижу тут вопрос у многих:
А если любим их сильней
И больше? Что тогда в итоге?)
Отвечу – тем они наглей!

Сказал бы – знаете ведь сами –
Я много! Хватит мне таланта,
И любит женщина ушами!..
Но ушки любят бриллианты...

А посему скажу, кончая,
Как памятник себе ваяя:
Я выразил себя словами!..
А бриллианты – за гостями!

Ты, Жалуденка, продолжай,
С алмазами вопрос решай,
И для чего все собралися,
Смотри, мон шер, не забывай,

Полнее чары наливай!..
Меня же, братец, извиняй –
Поклонники, чай, заждалися!
На пьедестал пора! Прощай!»

Ну от, усе зробив, як звик:
Примчав, зняв бучу,.. з’їв шашлик,
Наобіцяв якісь брильянти,
Немов тягнув хто за язик,

А ти тепер розхлебтуй кашу,
Брильянти ті з гостей знімай!..
А втім, наповним чаші краще,
Повніш по вінця наливай!

І, перш ніж випити до денця,
Сказати хочу я одне:
Здорова будь! Душею й тілом!
Брильянти ж – діло наживне!

Отож, закінчую глаголить:
За юний блиск твоїх очей
І за твою щасливу долю –
Пора вже й випить! Будьмо!! Гей!!!

Найбільша в світі мудрість – розуміти,
Побачити єдину, просту річ.
Ми всі – власних вчинків діти,
Формуємося протягом сторіч.

Ми самі вині в наших «помилках»,
І доля тут ну зовсім ні до чого.
І коли зрозумієш це настане крах,
Руйнація єства твого старого

З цією істиною ти переродись,
І куй себе з незламного граніту.
На світ по-новому дивись,
І пам’ятай – ми власних вчинків діти.

Помолімося за Україну
За мирне небо
За лани широкі.
Щоб вже закінчилась війна,
Щоб більш ніколи не лунали
Ні вибухи ні постріли у нас,
Щоб наші діти в мирі виростали
І лихоліть війни не знали.
Помолімося за тих,
Хто нас з тобою захищає.
Вертайтесь додому
До рідного краю.
Помолімось за майбутнє
Людей та країни.
Помолімось усім серцем
За нашу Україну!

Душа болить мені за Україну
За милі серцю зранені края.
Тебе ми майже довели до смерті,
У ворожнечі ми своїй роздерті.
Забули ми, що ми один народ,
Що в кожному куточку України
Не племена розрізнені живуть,
А нація єдина!
Історія нас спільна всіх єдна.
Культура, мова, віра.
Не личить нам під інших підпадать
Ми вільна, самостійна Україна!
І на коліна нас поставити не вдасться.
Ми гідну відповідь дамо.
Ми будем захищати Батьківщину.
Одну єдину! Нашу Україну!
Я вірю, що поборем ворогів,
І зовнішніх і внутрішніх поборем.
Нехай не легко буде нам іти,
Але завжди ми досягаємо мети.
Народ наш витримав багато.
Та сильні духом, не зламались ми.
І кращі ще попереду часи
Бо волелюбні, незнищенні ми!

Не раз боролись ми за правду
Не раз нас били і кляли,
Але скидали ми ярмо,
Яке клонило до землі.
Не раз хотіли полонити
Й в ворожі пути затягти.
Не вийшло нами володіти
Бо волелюбнії ми діти,
Ми діти тих степних вояк,
Що боронили Україну
Від знахабнілих чужаків,
Що захопити нас хотіли.
Тому, згадаймо приклад давніх
І заповіді тих часів.
Боротися за правду варто!
Боротися за правду слід!